Творчість моїх учнів

Конкурс "Нова назва вулиці мого села"

    У нашому селі є багато вулиць. Усі вони дуже гарні: влітку потопають у зелені, а взимку чарують своїм спокоєм. 
   Я живу на вулиці, назва якої пов’язана з відомим у нашому селі прізвищем директора школи Остапенка. А ось вулицю, де живуть мої бабуся й дідусь, будуть перейменовувати. 
     На цій вулиці мешкають добрі й дуже працьовиті люди. Вони щирі й відкриті, завжди допомагають один одному, підтримують у скрутну хвилину. Коли я приходжу до бабусі й дідуся в гості, сусіди завжди запитують мене про справи в школі, вдома, про здоров’я моїх батьків. А ще сусіди дуже дружні: разом упорядковують територію, навесні сіють квіти, підбілюють дерева. Мені хочеться, щоб ця вулиця називалася Добросусідською, або Дружньою,  бо з дружби починається людяність. 
               Горбуля  Катерина, учениця 5 класу Берестівської ЗОШ I-III ступенів, 

   2016 рік

Конкурс «Ювілей улюбленої книги»

До 185-тої річниці книги Олександра Сергійовича Пушкіна

«Казка про царя Салтана, про сина його славного й могутнього  богатиря князя Гвідона Салтановича і про прекрасну царівну Лебідь»

«Під віконцем три сестри пряли пізньої пори…». Ці рядочки, мабуть, знає кожна людина, яка хоч раз читала казки Олександра Сергійовича Пушкіна. Вони  з «Казки про царя Салтана , про сина його славного й могутнього богатиря князя Гвідона Салтановича і про прекрасну царівну Лебідь» - із твору, про який я хочу сьогодні розповісти.

«Казку про царя Салтана» написав Олександр Сергійович Пушкін у 1831 році, а вже через рік її опублікували. З тих пір вона стала дуже відомою й улюбленою для багатьох поколінь читачів. Уже 185 років цей твір із захопленням читають не тільки в Росії, а й в усьому світі.

«Казка про царя Салтана»  - один із багатьох творів Пушкіна, який мені дуже подобається. Вона добре запам'ятовується, читається швидко й легко. Все це завдяки цікавому сюжету й особливому поетичному стилю письменника.

Сюжет казки розповім коротко (краще почитайте самі). Головний герой, цар Салтан, обрав собі дружину з трьох дівчат, які мріяли про те, що вони подарували б цареві. Це була дівчина, яка хотіла народити йому сина. Так і сталося: у молодого подружжя народився син Гвідон. Але не обійшлося в цій історії без заздрісників і пліткарок: баба Бабариха влаштувала так, що цар наказав посадити дружину й сина в діжку і кинути в океан. Та хвилі викинули матір і дитя на чарівний острів Буян, де вони побудували місто зі «злотоверхими церквами, з теремами та садами». А скільки чудес було на острові! Про це варто почитати. Гвідон виріс, став гарним, сильним, мужнім і дуже справедливим царем. Одного разу він урятував від  пазурів хижого птаха білосніжну лебідь. Вона перетворилася на красуню, яка допомогла Гвідону побачитися з батьком. Цар Салтан відвідав незвичайний острів, повинився перед дружиною і сином та з ганьбою вигнав із царського двору бабу Бабариху та її поплічників.

Казка цікава й повчальна. Тому в XX столітті не раз виходила на телевізійні екрани мультиплікаційними та художніми фільмами. А багато хто сприймає її за витвір народної творчості.

Я з дитинства багато читаю. Читання – одне з моїх улюблених занять. Казки Пушкіна подобаються не тільки мені, а й усій моїй родині. І знаєте чому? Ще з 1977 року мій дідусь почав збирати домашню бібліотеку. У ній налічується близько 800 книжок – від тоненьких збірочок  дитячих віршиків до важких томів романів для дорослих. Серед усіх книжок найпочесніше місце займають твори О.С. Пушкіна. У них збереглася народна мудрість: «Книга вчить, як на світі жить».

Зозуля Альона, учениця 6 класу Берестівської ЗОШ I-III ступенів,

2016 рік